Фіксований зв’язок

Фіксований телефонний зв’язок
Цифрові лінії ISDN
IP-телефонні лінії
Міські телефонні лінії
Віртуальний номер
Корпоративна група
Міський номер на мобільному телефоні
Номери 800
Продаж обладнання
Контакти

Pозділ

Предпринимательство [60]
Аналитика [97]
Политика [229]
Рынки мира [61]
Экономика [357]
Энергетика [124]
Фондовый рынок [61]
СМИ [65]
Мировая экономика [106]
Рынки [150]
Бизнес [163]
Банки [84]

Контекстная реклама



  • 2011 » Апрель » 29 » Гра в денонсацію 
    Гра в денонсацію

    28.04.2011

    27 квітня в Києві та інших регіонах України відбулися акції протесту з вимогою денонсації сумнозвісних "харківських угод".

    Втім, сили, які декларують намір боротися за виведення ЧФ РФ з території України, свідомо чи несвідомо застосовують тактику, яка в принципі не може дати позитивного результату.

    Денонсація як мета

    Якщо дивитися на денонсацію як на реальну самодостатню ціль з подальшим виведенням російського флоту, при цьому розглядаючи проблему ЧФ РФ без надзвичайних сценаріїв, виходить така картина.

    Всім зрозуміло, що скасувати "харківські угоди" може лише влада. Відповідно, мета опозиції – здобути владу, щоб прийняти відповідні рішення.

    Якщо не станеться чогось несподіваного (дострокових виборів), то брати владу доведеться як мінімум у два етапи (2012 та 2015 роки). Тільки єдність парламенту та президента дають мінімальну гарантію, що необхідні рішення будуть, по-перше, прийняті, по-друге, виконані. Інші розклади дають безмежну кількість варіантів для затягування.

    Якщо уявити, що опозиція у 2012-2015 роках отримає владу, то все одно шанси повернутися у реальність 1997 року, тобто до угод, що вимагають виведення ЧФ РФ в кінці травня 2017, нульова.

    Вірніше, скасувати угоди теоретично можна. Навіть можна за рік до закінчення старих угод попередити Росію. Але рішення не буде виконане, бо за півтора роки вивести флот неможливо, і на цей рахунок не треба мати ілюзій. Пояснення на кшталт "це вже буде проблема Росії" – дурість, бо це буде проблема України, ще й яка!

    Відповідно, навіть найпатріотичніша влада буде змушена шукати якийсь компроміс з Росією і продовжувати базування флоту. Таким чином, якщо рухатись еволюційним шляхом, то завдання виведення ЧФ РФ у зазначений термін навіть теоретично не вирішується. Як тоді діяти?

    Ідемо від протилежного.

    Скільки років потрібно, щоб вивести флот? Військові експерти кажуть: якщо мати побудовану базу у Росії і чіткий план, за умови, що і Україна, і Росія не саботують процес, а однаково бажають виведення флоту, то все це триватиме мінімум три роки. В реальних умовах – років п’ять. Згадайте, як виводили російську базу з Грузії.

    Таким чином, щоб мати теоретичний шанс встигнути до 2017, виведення треба починати у 2012-2013 роках.

    Тобто, перемігши на парламентських виборах, опозиція, що стане владою, одразу повинна скасувати угоди і змусити діючого президента Януковича їх виконувати. За яких обставин це можливо?

    Тільки за умов, що опозиція контролюватиме конституційну більшість депутатів, або максимально наблизиться до цієї межі. 226 голосів нічого по суті не вирішать. А 300 голосів, можуть, як мінімум, внести зміни до Конституції і прибрати з неї пункт 14 Перехідних положень, посилаючись на який дозволене"тимчасове" базування ЧФ РФ в Україні.

    Це знищить шпаринку і зробить перебування іноземних військових абсолютно неконституційним.

    Врешті, маючи 300 голосів, можна багато чого зробити. Але як їх хоча б теоретично здобути? Варіант тільки один – отримати перемогу не тільки на Заході та в Центрі, але й на значній території Сходу та Півдня.

    Денонсація як засіб

    Дивимось з іншого боку. Якщо хочемо розіграти карту "харківських угод" як засіб, щоб отримати перемогу на виборах, від чого маємо відштовхуватись?

    Якщо орієнтуватися на дані опитування Research & Branding Group, проведеного з 20 по 31 березня 2011, то в цілому позитивно до продовження базування ЧФ РФ на 25 років ставляться 39% громадян України (на 14% менше, ніж в квітні 2010), в цілому негативно – 36% опитаних (зростання на 4%). З 10 до 17% зросла кількість тих, кого ця тема взагалі не хвилює.

    Але окрім "середньої температури по шпиталю" в цих даних важливий саме регіональний розріз. Приблизний розподіл голосів навпіл (39% проти 36%) формується значною мірою саме за рахунок ставлення людей на Сході та Півдні (56% в цілому схвалюють угоди). На Заході (15%) та в Центрі (29%) таких людей значно менше.

    Не слід забувати про ще одну тенденцію, яка формує рамки ситуації. Ставлення українців до Росії за рік не дуже змінилося: в 2010 позитивно ставилися 93%, в 2011 – 86% (дані опитувань КМІС та "Левада-центр").

    Це дає певні висновки. Перший – переконувати мешканців Заходу і Центру в необхідності скасування "харківських угод" немає потреби, бо вони і так в цьому переконані. І це переконання буде зростати. Треба переконувати Схід і Південь, окремо виділяючи АРК та Севастополь.

    Другий – населення Півдня та Сходу, хоч лусни, не сприймає Росію як ворога, а її Чорноморський флот – як загрозу. Як дрібного шкідника, що псує екологію – можливо, але не як загрозу.

    Навпаки, за даними Центру Разумкова (березень 2011), більшість громадян на Півдні та Сході (сума відповідей "так" і "скоріше так" відповідно 64,1% і 62,4%, ще 20% вагається) та левова частка в АРК (72,9%) і Севастополі (90,3%) вважає, що продовження базування ЧФ РФ зміцнює безпеку України.

    Який проміжний підсумок?

    Перше. Усі намагання розігрувати карту "харківських угод" на Заході та в Центрі є лише витрачанням часу. Звичайно, приємно переконувати у ворожому характері ЧФ РФ львів’ян чи мешканців Тернополя, але це не створює підстав для електорального прориву.

    Якщо є реальна мета чогось в цьому плані досягти, треба всю активність по даній темі перенести на Лівий берег Дніпра та в приморські регіони.

    Друге. Щоб переконати людей у цих регіонах, необхідно застосовувати відповідну риторику. Необхідно пропонувати людям щось таке, що вони можуть сприйняти. Бо опоненти дрімати не будуть.

    Денонсація як профанація

    А що маємо зараз?

    27 квітня відбувся спільний мітинг 14 партій. Ось їх перелік: "Батьківщина", "Громадянська позиція", Європейська партія України, "За Україну!", Народний рух України, "Наша Україна", Партія захисників Вітчизни, "Реформи і порядок", ВО "Свобода", Українська народна партія, УРП "Собор", Конгрес українських націоналістів, Партія "Українська платформа", "Фронт змін".

    Не будемо оцінювати сьогоднішню впливовість цих сил. Важливо, що всі вони спираються переважно на один і той самий електорат – на Захід і Центр. Фактично, усі ці партії є між собою конкурентами і діють в логіці боротьби за виборців. Це абсолютно чітко видно і на темі "харківських угод".

    Кожна партія намагається отримати в свої руки інструмент, щоб прив’язати цю тему до себе в очах свого електорату. "Наша Україна" в своєму активі має проведений з’їзд, поданий законопроект та позов до Вищого адміністративного суду проти Януковича.

    Європейська партія (Катеринчук) так само позивається у ВАСУ, але проти Верховної Ради. Юрій Кармазін на вчорашньому спільному мітингу публічно назвав ці позови шкідливими і запропонував позиватися до Конституційного суду.

    БЮТ, який перебуває в непростій ситуації, бо змушений критикувати "харківські угоди" так, щоб не викликати хвилю критики за "зрадницькі газові угоди" 2009, пішов іншим шляхом – ініціював створення тимчасової слідчої комісії у Верховній Раді… Тобто кожен має свою забавку.

    Але проблема ще й в іншому. У процесі розкручування теми денонсації угод, усі ці суб’єкти продукують меседжі, які адресовані західно- і центральноукраїнському електорату. Не вірите? Подивіться хоча б підсумкову ухвалу мітингу 14 партій.

    На півтори сторінки тексту три рази використовується слово "окупація, окупаційний" по відношенню до російського флоту, що аж ніяк не переконає людей, які досі підтримують дію угод. Навпаки – багатьох відштовхне.

    "Національні інтереси і патріотизм – першочергові. Комерція – другорядна". Саме таку тезу днями поширив Анатолій Гриценко. Але скільки людей на Сході та Півдні сприйме її як керівництво до дії сьогодні/завтра? Це колись неодмінно станеться, але часу обмаль!

    Дуже емоційно і наочно зазначив проблему часу на мітингу поет Дмитро Павличко: "Мені 82-й рік. Я не можу чекати".

    Отже бачимо неконструктивну штовханину начебто близьких за переконаннями сил в обмеженому електоральному гетто. А що в цей час відбувається на Сході та Півдні? Адже святе місце порожнім не буває. Бачимо там дуже показові речі.

    Схід активно обробляє ВО "Свобода". Це єдина політична сила, яка намагалася провести "антифлотські" заходи в національному масштабі. У Києві вона виділилася своєю дещо награною протестністю, коли о сьомій вечора після мітингу вирушила пікетувати Банкову.

    "Свобода" провела акції у Вінниці, Луганську, Харкові тощо. І скрізь потроху потрапила в інформаційне поле.

    Але ще цікавіше відбулося у Севастополі. Там свій мітинг проводив "Фронт змін". Головним спікером став один з лідерів Фронту Андрій Пишний. Окрім севастопольців в події взяли участь представники Одеси, Миколаєва і Херсона. Тобто бачимо чіткий вектор на Південь.

    Головна родзинка – ракурс, під яким доносили свою позицію яценюківці. Якщо у Києві вони підписуються під ухвалою, що вимагає негайної денонсації "харківських угод", то в Севастополі з акцентом на Південь країни, вони не виказують ніяких претензій до самих угод, а тільки кажуть, що Янукович не виконав своєї обіцянки про дешевий газ. І цю обіцянку треба виконати, от і все. А флот нехай стоїть.

    Що в підсумку? Наочно видно, що моделюється конструкція, де у питаннях "харківських угод" найбільш непримиренною опозицією буде ВО "Свобода" (для споживання на Заході і мобілізації на Сході), а найбільш економічно і соціально орієнтованою (з регіональними акцентами) – "Фронт змін". Далі самі додумаєте?

    Звичайно, тема угод існує не в вакуумі. Її не можна виривати з загального контексту. Є інші чинники, які впливають на вибір людей і самі результати виборів. Деякі тези в цьому тексті умисно схематизовані.

    Але висновок незмінний: якщо все буде йти, як іде, опозиція не тільки не зможе домогтися скасування угод як мети, але й не використає цю тему як засіб.

    І правий буде вже згаданий Анатолій Гриценко: Януковичу дуже пощастило з опозицією.

    Залишається дві речі. Або сподіватися на революцію, яка повністю переформатує реальність. Або швидко переглядати стратегію і тактику. Інакше можна до скону з’ясовувати, хто кому більш патріотичний в межах статистичної похибки.

    Источник: «Украинская правда»


    Категория: Политика | Просмотров: 649 | Рейтинг: 0.0/0 |
     



    Мобільний зв’язок


    Мобільний зв’язок







    Посилання

    MKO info® - Рукоділля
    HRGH - Hерухомість


    Архив









    Абонентна служба: 0 800 300 466 ПрАТ «Київстар»